Знаєш, дещо здалось мені...
на секунду, на долі секунди.
Я тебе... Але все-таки ні!
Не люблю, лиш не можу збагнути
Чом запали у душу слова,
Про які і згадати нестерпно.
Чом без тебе я вільна, жива!
А як бачу тебе- ніби мертва...
Чом я ладна забігти кудись,
щоб не бачить твої дивні очі.
Бо вони пропікають наскрізь,
Але я цього, віриш, не хочу!
Твої очі... проникливий сум
Ллється просто прямісінько з них.
Скільки ж там нерозказаних дум,
А добра, а іскринок смішних!
Скільки подиву і гіркоти,
а у лютий мороз - тепла,
Але знаєм і я, і ти,
Що любові у них нема.
Загубилась вона між зіниць,
потонула у їх чорноті.
А на думці- лиш купка дрібниць...
Ті, що люблять, навіщо!! Не ті!!
Хочеш здатися непробивним?
Егоїстом? У цім твоя суть?
Та не знаю тебе я таким.
Інший ти, а вони не збагнуть.
І говорять: "Холодний..." нехай.
Хай придумують все, що завгодно.
Але в тебе вогненна душа,
І який же ти в біса холодний!!!