Проснись, Тарасе...

Юрий Шапиро
         

Проснись, Тарасе! Брате, що мовчиш?
Твої слова до чорних справ ладнають,
Тобою свою зраду покривають,
А ти не чуєш. Спиш собі, та й спиш.

Невже хотів ти щоб сини твої
Себе в неволю німцю віддавали,
Братів вогнем та злістю поливали
За те, що на своїй живуть землі?

За те, що мова їхня не така,
Не так хрестились і не те співали
Та іншим ідолам осанну промовляли
Й в чужинців не просили п,ятака.

Хто ж на престолі нині? Ті ж самі,
Що не Ісусу служать, а Червінцям,
Що твої люди продають чужинцям
І ділять владу в рідній стороні.

Бо не змогли усі твої сини
Гуртом зажити в своїй рідній хаті,
Бо надто заздрі, горді і пихаті,
Й за чин іти  готові до війни.

Проснись , Тарасе! В очі подивись
Іудам своїм поглядом суворим
І своїм гнівним,справедливим словом
Ти до народу ще хоч раз звернись.

А краще спи спокійно і не знай,
Що твої діти в зрадники пошились,
Без совісті, без розуму лишились
І це вже, мабуть, Україні край.