Я не знав куди йду і що вже не вернусь,
Що понівичать моє тіло,
Моє кредо завжди було - "Я не скорюсь",
Не скорився я й під прицілом.
Я не знав, що іду на застріч зі смертю,
І що скоро до неба полину,
Я не знав, що отримає мати в конверті
Моє фото і лист, про те що загинув.
Моя ненько,мій світе з очима кольору неба,
Моя доле ти нещаслива,
Моє марево, як тепер я без тебе?
Бо реальність - вона жахлива.
А сини мої, голуби, хто їх догляне?
А дружина моя чорноброва...
Я кохав їх і зараз безмежно кохаю,
Лиш мені відібрало мову.
Я ж казав:" Україна понад усе!",
Думав, справедливість у нас запанує,
Але постріл у скроню і,здається, це все.
Справедливість? Її не існує.
Наші діти, вони не повинні тремтіти,
Коли чують слово "Майдан",
Я б кричав, та сил нема й шепотіти -
"Позбувайтеся, рідні, кайдан".
Ми єдина країна, ми є сильнії духом,
На коліна не станемо вже,
Нехай нашим героям земля буде пухом,
Україну ж - хай Бог береже.