(нар.1930)
Маэстро старый с добрыми руками
Из сострадания прикрыл балкон, -
На весь квартал из окон тех годами
Исходит писк грядущих примадонн.
Сольфеджио, сольфеджио!.. Октавы…
Колоратура… опера… вокал…
Стремитесь к слуху, слуху а не славе!
Он уж привык. Всю бытность привыкал.
Они приходят, милы и не очень.
На всё готова. Жаждала давно.
Искусство… дар… Есть книги, между прочим,
Театры, спорт, в конце концов, кино!
И все пищат. И все они сопрано.
И все желают петь лишь Баттерфляй.
Он скажет: После. Не сейчас. Вам рано.
А верещат – хоть уши затыкай.
Он говорит: Вы начали недавно. -
И за урок чернеет, как земля.
Но ничего. Ведь платят-то исправно.
Он репетитор. Протяните. Ля!
На сто – одна. Естественно в природе.
О, Маргариты, нежное бордо.
А вдохновенье? Что вы? Уж не в моде.
Узнать бы, как там пела Виардо?
Что вы сказали? «ТОска»? Тоська. Да, Пуччини.
Аида? Нет. Сон изгнан. Люминал.
Вам не дано. Что? Объяснять причины?
В кордебалет. В кафе. Да, в персонал!!!
Уж кто-то затыкает оба уха.
Ну да, конечно, хлопнуло окно.
О, Боже мой, ни голоса, ни слуха…
Ля, ля! Не си, а ля!.. А, всё равно.
Старий маестро з добрими руками,
котрий гуманно причинив балкон, –
на весь квартал з вікна його роками
лунає писк майбутніх примадонн.
Сольфеджіо, сольфеджіо!.. Октави...
колоратура... опера... вокал...
Взискуйте слуху, слуху, а не слави!
Нічого, звик. Усе життя звикав.
Вони приходять, гарні і негарні.
До ваших послуг. Мріяла давно.
Талант... мистецтво... Боже, є книгарні,
театри, спорт, ну, зрештою, кіно!
Усі пищать. Усі вони сопрано.
Усі співати хочуть Баттерфляй.
Він каже:
– Згодом. Зараз іще рано. –
А верещать – хоч вуха затуляй.
Він каже:
– Потім. Це ще перші кроки. –
Він за урок чорніє, як земля.
Нічого. Справно платять за уроки.
Він репетитор. Репетуйте. Ля!
На сто одна. Це, зрештою, природно.
О Маргарити кольору бордо.
Натхнення? Що ви? Зараз це не модно.
Цікаво, як співала Віардо?
Що ви сказали? «ТОска»? Тоська. Так, Пуччіні.
Аїда? Ні. Безсоння. Люмінал.
Вам не дано. Пояснювать? Причини?!
В кордебалет. В кафе. У персонал!!!
Десь люди, певно, затикають вуха.
Ну, так, звичайно, грюкнуло вікно.
О Боже мій, ні голосу, ні слуху...
Ля, ля! Не сі, а ля!.. А, все одно.