***

Навіщо сиплеш ти печаль-каміння мені в душу?
Чому крадеш ти усмішку мою?
Чому це зрозуміть я мушу:
Слова-загадки й дивну посмішку твою сумну?
Лелеки прилетіли вже додому -
Пернаті охоронці наших мрій,
Але мені пора уже в дорогу,
Нарешті зрушу я із місця, а ти і далі стій.
Бо стежки розійшлись:
З одної стало дві, дві із одної,
Можливо, ще побачимось колись,
Але не буде злості руйнівної,
Колись не буде вже лайливих фраз,
Печальних спогадів не буде,
І райдугу забудем вже образ,
Що зараз фарби в нас краде,
Що розриває груди.
Залишиться лиш спокій,
А може і солодка ностальгія,
Але чекати мусим доки,
Поки слова ці - лише мрія.