І вже давно не смішно,
спаковані валізи - у вікно,
Така невірна, грішна,
Акторка невідзнятого кіно.
А світло від софітів
Пронизує, здається, до кісток,
Але чомусь щомиті
Дивлюся у сценарію листок.
Мій любий режисере,
Прошу мене на волю відпусти,
Не для кіно і сцени
Були збудовані мої мости.
І вже давно не смішно,
Я хочу жити лиш своїм життям,
Таким наївним, грішним,
А не морити себе реплік небуттям..