Вітер цвіт обрива і тим цвітом притрушує скроні.
Календарні листки він жбурляє в безодню віків.
Не забувся той час і ще й досі, немов на долоні,
Виринає з душі спогад скроплених кров’ю років.
Не забудеться зло і не змить його ворога кров’ю,
Не притупиться біль, що війна матерям принесла…
На могилі калина, освячена тою любов’ю,
Що проплакала очі, чекаючи там, край села.
Промайнули роки, і згоріли мости до останку.
Хтось на згарищі бід крижану свою душу зігрів.
Повернувся з війни посивілий чийсь радісний татко,
І діждалася мати скалічених рідних синів.
Вам, загиблим, живим, ми подякувать хочемо нині.
За безцінне життя – ви в дар людству його принесли,
За безмежну любов до народу і до України.
Ми бажаєм, щоб ви в душах людства довічно жили!
1998 рік