Ти мене не розумієш, Боже,
Бо я не така, як усі люди.
Розум з серцем згодитись не може,
Що любов мої тривожить груди.
Ти мене не розумієш, мамо,
Бо сама себе не розумію.
Як мені розповісти словами,
Що очима говорити вмію.
Ти мене не розумієш, любий,
Бо так швидко інколи міняюсь.
То від тебе вимагаю шлюбу,
В інший раз я навіть не вітаюсь.
Ти мене не розумієш, світе,
Бо мої думки такі строкаті,
Наче всі твої прекрасні квіти.
Я живу, належачи до знаті.
От тому ніхто й не розуміє
Мого вільного, шального існування.
Здогадатись той про це зуміє,
Хто віддасть мені своє кохання.
Ты меня не понимаешь, Боже,
Ведь я не такая как все люди.
Разум с сердцем согласиться не могут,
Что любовь тревожит мою грудь.
Ты меня не понимаешь, мама,
Ведь сама себя не понимаю.
Как же мне рассказать словами,
То, что я сказать глазами умею.
Ты меня не понимаешь, любимый,
Ведь так быстро иногда меняюсь.
То от тебя требую брака,
В другой раз даже не здороваюсь.
Ты меня не понимаешь, мир,
Ведь мои мысли такие пестрые,
Как все твои прекрасные цветы.
Я живу, пренадлежа к знати.
Вот поэтому никто не понимает
Моего свободного, шального существования.
Догадаться тот про это сумеет,
Кто отдаст мне свою любовь.