Пам'ять наша, генетична та здобута,
Не зламається під поштовхами долі!
Час іде по колу, й завтра буде
Те, що позавчора побороли…
Так, історія наспівує пісень,
Дум, яких творцем стає замовник.
Тільки все ж настане чорний день,
День, коли згорить останній вогник.
Душі наші правди заблагають!
А серця заб’ються, зледенівши
Від лап пропаганди, що віщають
З кожного каналу та афіші.
Все людське у людях прагнуть поховати,
І націлюють на різні ідеали.
Свої пащі, кляті глотки роздирати
Поспішають у Ростови та Майдани.
Ви їм вірите, та поясніть, чому?
Як же можна зрощувать ненависть,
Цю духовну з’їдливу чуму,
Навіть ні краплини не пручатись?
Як страшні, криваві ті літа
Ми шануємо, шкодуємо і досі,
Але от: у вас тепер мета –
«Ворога» розп’ясти на порозі.
Й хто цей ворог? Люди, як і ви:
З сім’ями, життями та надієй.
Ті ж, хто вірять в Бога чи Богів,
Хочуть мирно жити у країні!
Непорозуміння у віках
Мужню націю розкраяло на зламки.
Не навчила Вітчизняна нас війна
Бути цілим ланцюгом, не тільки ланкой.
Покладемо квіти до могили...
Під землею вже не перевірять паспорт.
Нас Війна ще досі не навчила:
Ворогують вищі, а воюють нижчі класи.