Степану Мадарашу
Как Моцарта стремительные ноты,
растрачены слова на склоне дня.
Но я романтик.
И сосед напротив -
история живая для меня.
С утра он снова курит на балконе,
все в этой жизни сделав «по уму».
Неужто вновь ему приснились кони,
с Карпатских гор пришедшие к нему?
Пасутся кони на полях нездешних.
Плывет русалка в огненных одеждах.
Летит табун, не ведая пути.
Любовь живёт, своей не зная силы. -
Теперь, кусай хоть локти от бессилья,
тех лошадей карпатских - не найти.
Казалось всё таким случайным дивом...
Ты поперхнулся сигаретным дымом.
Нет у тебя ль ольвийского вина?
Кругом мерцают тени, как от свечки...
А после вы купались в горной речке,
и сладко пахла травами она.
Так пахнет грех, из прошлого всплывая.
И вспомнишь: речка плещет, как живая,
букет из колокольчиков в руке.
Алеют сладко ягоды в ладони.
Как долго-долго-долго ржали кони,
и рыба в горной плавала реке.
Назло мирам! Назло чужому месту
у друга ты увёл к себе невесту,
украв её почти из-под венца.
Нам мало нужно - лишь вина да хлеба.
Да чтоб живым огнём светилось небо,
чтоб повторялась сказка без конца.
Всё это долго оставалось тайным.
И я пишу - за совесть, не за страх...
Зять - бизнесмен.
Дочь - обучает танцам,
и ко всему - жена в директорах.
А ты шофёр. Немало конской силы
с лугов альпийских загнано в мотор. -
Всегда - от колыбели до могилы
сгорает сердце, точно метеор.
Но в час всеобщей смуты и обмана
появятся две тени из тумана -
живые - и растают вдалеке.
Алеют сладко ягоды в ладони,
а рядом всё ещё пасутся кони,
и рыба в горной плещется реке.
Перевод с украинского
Дмитро Кремiнь
Літанія - у місячній проекції
С. Мадарашу
Немов легкі моцартіанські ноти -
Летючі дні, розтрачені слова...
Та я романтик, і мій друг напроти
Для мене як історія жива.
Уранці знову палить на балконі
Цей велет, у житті своїм мастак...
Невже йому ізнов карпатські коні
Привиділись раптово, чи не так?
Карпатські коні в місячнім тумані,
І мавка-любка в хвацькій тій крисані
У китицях... І коні - через плай.
Любов велика навіть без весілля.
Тепер кусай хоч губи од безсилля,
Та спогадів і коней не шукай.
Усе було таким хвилинним дивом...
Ти похлинувся сигаретним димом,
Або запраг ольвійського вина?
А тіні, тіні в місячім тумані.
А після всього мились в колобані,
Й любистком пахла солодко вона.
Так пахне гріх у щемну мить далеку.
Згадаєш: полонину і смереку,
Зім'яті едельвейси у руці...
Зелені трави. Ягоди червоні.
Як довго-довго-довго паслись коні,
І пструг скидався у гірській ріці.
Назло світам! Назло чужому місту
Ти вів у гори молоду невісту,
Украдену (опришок!) з-під вінця...
Нам треба мало - лиш вина і хліба,
А ще, - аби світилася колиба
І казка ця тривала без кінця.
Але в часи продажності й обману
Дві срібні тіні вийдуть із туману,
Закохані дві тіні, не мерці.
Шовкові трави. Ягоди червоні.
А зовсім поряд все пасуться коні
Й форель гуляє у гірській ріці...