перевод с украинского по
стихотворению СУЛАМИФЬ 7
Памяти моих родственников,которых много погибло в Великой Отечественной войне.
Земля стонала на рассвете,
Пел песню грустно соловей,
Не знал о бое он, поверьте,
Средь золотых, в хлебах, полей.
Колосья, горем налитые,
Упали на кровавый путь,
А васильки, как часовые,
Покой убитых стерегут.
Но где-то старенькая мама
Составит шепотом письмо:
«Тоскуют тополя у дома,
А вишня подросла давно.
И урожай большой на ниве,
Собрать бы надо - он готов,
Девчата наши так красивы,
Придешь с войны, зашлём сватов.
Даст Бог, внучков дождусь когда-то…»
Простите мама, что ваш сын
Ушёл в небесные солдаты…
Он вечно будет молодым.
Услышав бой, бойцы готовы
В который раз на смерть стоять.
За плечи автомат и снова
Идут Отчизну защищать.
Братья моего отца, Петр и Владимир, погибли, не успев жениться ...
Небесний солдат
Суламифь7
Пам’яті моїх родичів, яких багато загинуло у Великій Вітчизняній війні
Земля стогнала на світанні,
складав журливу пісню птах.
Хіба він знав про бій останній
у стиглих золотих хлібах?
Колосся, тугою налиті,
упали на криваву путь.
Як вартові, волошки в житі
бійця спочинок стережуть.
А десь не спить старенька мати,
складає пошепки листа:
«Тополя тужить коло хати,
в садочку вишня підроста…
Великий урожай на ниві,
збирати важко – перезрів…
Дівчата, мов з роси, красиві,
зашлемо по війні сватів…
Дасть Бог, і онучків діждати…»
Даруйте, мамо, що Ваш син
в небесну Січ пішов солдатом,
стрімкий невидимий загін...
Він чує бій і рідну мову,
сурмить біду тривожна мить…
За плечі – автомат… І знову
іде Вітчизну боронить!
05.05.2014
Брати мого батька, Петро і Володимир, загинули, не встигнувши одружитися...