- А може, треба все забути?
- Про вірші, про кохання та квіти?
- Не можеш? Спробуй ти тоді заснути!
- Не можу! Хочу лиш до неї йти.
- Та дурень! Викинь з голови!
Вона звечора з іншим танцювала!
- Та досить околесицю нести!
Мені "кохаю" - вже не раз вона казала!
- Ти, наче, як малесеньке дитя!
Ти в дзеркало хоч інколи дивися!
- Не хочу слухати брудного, я, лиття.
Ти, краще, зі своєю помирися!
І взагалі, іди - ка брату геть!
І на очі меня не потрапляйся,
Про цю гидотну свою мреть,
Ще раз сказати - не збирайся!
І що робити? Брат пішов надвір,
Він хоч і старший, але вплинути не може.
Згорбився, мов пораненений звір.
"Та, може, Бог йому поможе?"
Проходить тиждень, мина другий.
Новин від брата - ніяких.
І старший брат, звичайно, тужить.
Аж, раптом, у дворі пронесься крик.
Відкривши двері, вискочив назовні,
Страшну картину бачить брат.
Весь двір його, залито кров`ю,
І поряд з двірьми, лежить брат.
- Ох, дурень, що я тебе не послухав! -
хрипить та стоне, наче вже вмира.
- Що трапилось? Чого ти не постукав?
- Бо ніж в мені!
- Звідкілля?!
- Зі вчора!
Сідай і слухай, часу мало.
Ти правий був тоді, пробач.
Як, виявляється, то зовсім не кохала.
Як, виявляється, то, брате, я рогач!
Вона і зраджувала, з іншим танцювала.
Мене не помічала, інколи,
Чим далі, тим все більше завиралась.
А я не помічав, бо ніколи.
Бо працював, як проклята скотина,
Додому ніс охапками квіти.
Не бачив, як малесенька дитина,
Як довго, їй хотілося піти.
Та дай перерву, в роті сохне,
Не хочу пити, скоро вже кінець.
Вчора полаялись, сказала:"краще здохни!"
Надії й мрії звевши нанівець.
Я, мов, оглох! Не міг таке почути.
Схватив той ніж та вдарив я по ній.
Вона кричала, десь прибігли люди,
А я кохав, я мріяв лиш о ній.
Коли я зрозумів, що я накоїв,
Кохану втратив вже на все життя,
Я зрозумів - не вистачить напоїв.
Нема без неї майбуття.
Я знову схватив ніж, та вдарив вже по собі.
Від болю впав, та вліз в кущі,
Пролежав аж до сьодні, але тобі,
Не міг не розповість своїй біди.
Я, брате, вже вмираю - сам виною!
Бо ти попереджав, а я не зрозумів.
Пробач, коль винен пред тобою.
Уходжу я в країну вічних снів!
Сказавши це, закрив він очі.
І старший брат заплакав, що є сил.
І поряд з ним сидів до ночі,
Бо брата. більше себе він любив!
То хочу вам сказати:
Не треба грати у любов,
Якщо потрібно - треба обирати,
Щоб не пролилась кров...