Кохання, аж до-краю, тепер до Краю.
До того рідного, ріднішого не має.
До того, що у далекій чужині,
молю що ночі бачити у сні.
Кохання, аж до-краю, серце крає,
яке журбою тихою стікає.
Але, відразу сили набирає
у тому Краю, що ріднішого не має.
*****
Вабила й залицялася чарівними дарами,
та чужина, наче до шлюбу кликала мене.
Та, залишалось щось невидиме між нами --
те, що крізь роки, ні крізь милі, не мине...
(ХТ 17.03.2014)