Занемогла тобой, иссякли силы,
Я будто погрузилась в дивный сон.
Любовь взяла обманом, как Далила,
Пленён был ею разум, как Самсон.
Исчезла сказка, нам пора проститься.
И вновь мороз рисует на стекле.
Мы прячем друг от друга наши лица,
Мы, самые родные на земле...
Недолго продолжалось наше счастье.
Бескрылый день полёт его сменил.
Но тихо над судьбой моей лучатся
Мгновенья эти, вечные, как мир.
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
Картинка из интернета