І наступає сум, та не від того
Що хось не чує мого слога
Не чує - є моя провина
Так! Я одна у цьому винна!
Не відібрала тих перлин
від діамантів
і їх зітре на порох млин
Їх поховають у багатті.
І ще століття каяття:
Бліде, безліке небуття
Вгризеться в чиєсь серце ніжне,
І буде пити дивовижне.
І буде поглинати
Обманом, сірим злом!
Чорніють грати
Там за склом...
Чи ти не бачишь?
Подивись людино!
Чого ти плачешь!
Не єдиний!
Ти не один, ти не самотній!
Повір, ти не істота, а істотний!