Який знайомий смак! Це чай з полину?
Чекаєте, що стану на коліна?
Чекати – ваше право, тож чекайте!
Вже зовсім вистиг. Є ще? Доливайте!
Всю лийте гіркоту, що труїть душу,
До денця вип’ю! Хочу? Просто мушу!
Закінчилось химерне чаювання…
Ні докорів, ні суму, ні зітхання!
Не буде більше і ножів у спину,
А тільки післясмак той від полину.
І гірко так! До відчаю так гірко…
Я залишаю цю самотню зірку.
Усе, що я могла – тепер зробила,
Від гіркоти я душу ту зцілила.
Хай добротою хоч до інших сяє,
Шлях полином до неї заростає…