***

         Мій друже мовчазний, чи то є жарт,
         Що ти себе приречив на мовчання?
         Невже країна схожа на вівчарню,
         Де кожний другий, вибачте, бастард?
            Груздева(Кузнецова) Ирина, 22.05.2014 - 14:40

         Шкода й праці. Схаменіться:
         Усі на сім світі —
         І царята і старчата —
         Адамові діти. 
            Т. Г. Шевченко, «Сон (У всякого своя доля…)»


...хто син повії, хто дочка корони —
різниці мало: всі — кохані діти...
Чи рвеш підметки, чи чужі погони, —
та, бач, усім — пора дітей глядіти!

Пора, бо діти виростуть і знову
підуть, як ми, боротись та скидати...
І знову десь комусь заціпить мову,
і хтось на Сотню Бога спише втрати...

Хвала героям? Так, героям — слава...
Але — нащо покійники-герої?
А втретє — як піде на лаву лава,
то скільки не повернеться зі строю?

Здобудемо... візьмемо... переможем...
а вкотре? Розкажи своїй дитині,
що вічний бій — дурниця!.. Милий Боже,
нащо кривава слава — Україні?

Нащо боротись, кликати до бою,
коли опісля будем обирати
той самий сон, що вчора був ганьбою?
Ганьби та крові — чи не забагато?

На що країна схожа — я не знаю.
Сьогодні — ріки крові, море крику...
А що, назавтра — знову в ріднім краї:
хатам — гіпноз, палацам — гоп зі смиком?

Поглянь, почуй: кричать "Ганьба!" та "Слава!" —
хто голосніще крикне... Чисто хворі...
Хіба із крику буде добра справа?
Чи Бог — кричить? А сонечко? А зорі?

Не чую їх... Але земля — зігріта,
піднявся жовтий колос в небо синє,
і все — мовчить: Господь, поля і жито —
бо порають життя чиїйсь дитині.

Яка країна? — Гей, сьогодні — дика:
шумить, вирує, піниться, палає...
А я — що я? Як я — не той музика,
хто під вогонь на скрипку виграває...

22.05.2014 - 21:19