Перевод с украинского:
http://www.stihi.ru/2014/05/04/568
«Вещи, словно виолончели,
Наполнены звонкой тьмой…»
Райнер Мария Рильке
Забавляюсь темнотой старинных вещей,
Что прячутся в закоулках каменного дома,
Дома, что говорит тихими зимними ночами
С тенью хозяина, танцующего на холодном пороге,
Играясь с огнём изразцового камина,
Что бросает отсветы – напрасно пытаюсь
Прогнать из углов были тьму: нет, не время…
А скрипка просится в руки, меня вопрошая:
– Ты святой Бартелемей или его ночь?
Что дано понять скрипке? Она – инструмент
И станет играть любую мелодию,
Ничего не решая: в её утробе тоже тьма,
Она будет выдавать дикую какофонию вместо музыки,
Если попадёт в волосатые руки
Старого бандита вместо виртуоза-музыканта
С тонкой душой, что когда-то был её хозяином,
А теперь спрятал атомы в недрах земли,
А свою душу – в мире, который напрасно искать…
Я наполняю звуки смыслом, я зажигаю свечу
И ставлю её на окно истории. Но за окном слепые –
Им всё равно, день или ночь.
Они не поверят в существование свечки,
Как не поверят в существование красок
(не только ультрамариновых…)
У них вместо души дырявая газета,
Когда-то они научились повторять слова,
Не понимая их смысла.
А нынче стали тяжёлыми каплями
Густой жидкости темноты…
Остаётся верить. Остаётся только верить,
Что там – за океаном тьмы
На островках старых каменных зданий
Тоже смотрят на огонь люди
С грустными глазами старого музыканта…
Аватар взят с благодарностью у Автора
Оригинал:
«Речі, наче віолончелі,
Заповнені дзвінкою тьмою…»
(Райнер Марія Рільке)
Бавлюсь з темнотою старих речей
Які ховаються по закутках кам’яного дому.
Дому, що розмовляє тихими ночами зими
З тінню господаря, що танцює на холодній підлозі
Бавлячись з вогнем кахляного п’єца,
Що кидає відсвіти – марно намагаючись
Прогнати з закутків буття тьму – бо не час.
А скрипка проситься до рук у запитує:
«Ти святий Бартелемей чи його ніч?»
Але що розуміє скрипка? Вона лише інструмент,
Вона буде грати будь-яку мелодію,
Вона нічого не вирішує, в її утробі теж тьма,
Вона буде видавати дику какофонію замість музики,
Якщо потрапить до волохатих рук
Старого бандита замість віртуоза-музИки
З тонкою душею, що колись був її господарем,
А тепер сховав свої атоми в глибинах землі,
А свою душу у світі, який годі шукати…
Я наповнюю звуки змістом, я запалюю свічку
І ставлю її на вікно історії. Але за вікном сліпці –
Їм байдуже день це чи ніч.
Вони не повірять в існування свічки,
Вони не повірять в існування кольорів
(Не тільки ультрамаринових),
У них замість душі дірява газета,
Колись вони навчились повторювати слова
Не розуміючи їх змісту.
А нині стали важкими краплями
Густої рідини темноти…
Лишається вірити. Лишається тільки вірити,
Що там – за океаном тьми
На острівцях старих кам’яних будинків
Теж дивляться на вогонь люди
З сумними очима старого музИки…