Я вже сита до самого краю
Тим мовчанням, що вічність убило.
І без тебе сенсу немає,
А з тобою немає сили.
Погляд- начебто скарифікатор...
Не по шкірі- по серцю, по серцю.
Поряд- холодно і забагато,
А на відстані- ледве б'ється.
І пишу, бо так довго мовчало
Моє "я"- мій маленький вбивця.
Де б не був- тебе завжди мало,
Як води, щоб в пустелі напиться.
Час проходить... І м'якшають риси.
І обличчя твоє забувається...
Та не очі- заточені списи,
Що у серце прицільно впинаються.
Я не вірю бурхливій тиші,
Що стинає надії крила,-
Твої очі говорять про інше,
Хоч замовкнути прагнуть щосили.