Лина Костенко (р.1930)
* * *
В низине у Припяти спит сатана,
прикинувшись вербой, сухой и невзрачной.
А рядом река, холодна и мутна, –
река, что была голубой и прозрачной.
Там чёрной свечой ему – атомный блок.
А в сёлах ему на поживу – разруха.
Корнями когтистыми впился в песок,
свистит ему ветер в дуплистое ухо.
Он матом изгадил там стены домов.
Иконы украл. Потерял респиратор.
Теперь же он дремлет, устав от трудов.
И здесь его царство. Он здесь император.
Тот чёрный реактор – и ад, и престол.
Он спит на песке, затянувшемся тиной.
И снится ему воронья ореол
над всей Украиной, над всей Украиной...
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
Ліна Костенко (нар.1930)
* * *
На березі Прип’яті спить сатана,
прикинувся, клятий, сухою вербою.
На березі Прип’яті – березі – на –
ріки, що колись була голубою.
Стоїть йому атомна чорна свіча.
Лежать йому села в біді і розрусі.
Уп’явся в пісок пазурами корча,
свистить йому вітер в дупластому вусі.
Він скрізь по хатах понаписував мат.
Ікони покрав. Загубив респіратор.
Тепер захотілось йому подрімать.
Оце його царство. Він тут імператор.
Той чорний реактор – і пекло, і трон.
Він спить на піску, підібгавши коліна.
І сниться йому в ореолі ворон
вже вся Україна, вже вся Україна...
© Ліна Костенко. «Триста поезій»