Я смотрю на тебя... Нет не двигайся, просто замри.
Напишу твой портрет поцелуями масла и кисти.
На холсте засыпает внезапно разбуженный миг.
Бог увидит мои потаенные дерзкие мысли.
Я смотрю на тебя... Поудобнее сядь, этот стул
Под котом так скрипит, под тобой же он тих, будто мышка.
В чуть дрожащей руке стонет кисть, прикасаясь к холсту.
Изгибается вечность в полотнищах белых неслышно.
Изгибаясь, звенит на мольберте растянутый век.
Бесполезна грунтовка для жизни и лак на портрете:
Осыпается краска, и смертен, увы, человек,
Но в картине ты - здесь, ты одна для меня в этом свете.
Я смотрю на тебя... Этот мир разгоняет возок,
Есть ему, что терять, он захочет - лишится и рая.
Ну а я не спешу положить мой последний мазок,
И не время еще для осеннего горького чая.
Нет не двигайся, просто замри... и портрет оживет,
Белой магией знаков сейчас в совершенстве владею.
Забываю про все, ощущая дыханье твое,
И шепчу полотну то, что громко сказать не сумею.
Потерпи еще самую малость, один еще раз
Кисть мечту, будто песик ладошку, оближет.
И внезапно разбуженный миг замирает тотчас.
Бог увидит тебя так, как я тебя только лишь вижу.
Бог увидит тебя...
***
Игорь Жук, "Портрет"
http://www.youtube.com/watch?v=NuPPssL9i-E
О, не рухайтесь, панно, я не просто дивлюся на Вас,
Я творю Ваш портрет із дрібних поцілунків олії,
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
І побачить вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію
О, не рухайтесь, панно, будьте там, на отому стільці,
Він скрипить під котом, а під Вами принишк, наче миша,
Тільки пензель зітха у моїй ледь тремтячій руці,
Та немов полотно під мазками вгинається тиша.
І немов полотно на мольберти натягнутий час,
Не витримує ґрунту і фарбу життя не тримає,
І вона обліта, ну а я бачу Вас, тільки Вас,
І крім Вас в цьому світі для мене нікого немає.
О, не рухайтесь, панно, хай там світ розганя свій візок, *
В нього є що втрачати, отож хай як вміє втрачає,
Ну а я ще не кваплюсь покласти останній мазок,
І востаннє піднести Вам чашку осіннього чаю.
Не рухайтесь, панно. А тим часом портрет ожива,
Біла магія знаків народжує Ваше обличчя;
І, забувши про все, я шепчу неймовірні слова
Ті, що Вам не посмів, віддаю полотну - воно ближче.
О, не рухайтесь, панно, вже не довго, іще тільки раз,
Жовтий пензлик, мов песик, лизне намальовану мрію,
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
І побачить вас Бог так, як я лиш Вас бачити вмію,
І побачить вас Бог...
***
Перевод с украинского выполнен для Переводных Картинок-Конкурса
http://www.stihi.ru/avtor/trans7