Слухаю ніч. Просто сиджу на підвіконні.
Цикади цього року такі ранні:
заливають співом своїм казковим сад.
Облітає останній цвіт з дерев і пахнуть несамовито квіти.
Світ такий чарівний. Поцілунок ночі такий солодкий.
Зорі такі яскраві. Хочеться полетіти і не хочеться у Нірвану.
Не готовий я вийти з цієї спіралі.
Життя манке, пружке і скаче,
як той лошачок, що уперше побіг на луки...
Лук мій стоїть у кутку кімнати.
Стріли десь там, на горищі.
Не хочу ні в кого я більше стріляти.
Хай пробують полюбити без ран,
що сочаться медом...
Спущуся я з підвіконня.
Босоніж піду на гору, минаючи сад, квітники, городи.
Ляжу хрестом на самім вершечку.
Якщо не помру, то засну до ранку...