Просто. Дивлюсь на вогонь.
Маленьке таке курище на березі.
Темінь. Ніч.
Ніби з нічев'я скидається риба.
Оддалік вовтузяться бобри.
Знаю, напевне, безшумно пливе видра.
Не шарудить куниця і тупцяють поблизу їжаки.
Граються вогники сині, потріскують поліниці.
Чари полум'я поблизу води.
І не спиться мені котру ніч, ой не спиться.
Зорю небо, де зір, як солі,
що насипалася на шлях битий з чумакового возу.
Гріюсь вогнищем. Підкидаю дрівець в багаття.
Нюшу ніч, обнімаю її усім тілом.
Плин думок зупиняю і злітаю над світом білим,
над Землею, над її Сонцем,
над ятранцями, оборонцями.
Прощавайте! Дасть Господь, повернуся вранці...
28.05.2014 11:31
© Валентин Лученко, 2014