Мамо, мамочко, матусе...
Я нiколи не казав такi слова.
Але ж звати тебе мусив...
Тож казав коротке "ма..."
Нiжним я соромився казатись,
I казатися в очах твоiх малим.
Допускав с тобою сперечатись,
Деколи бував до тебе злим.
Вже тепер я, ставши дiдом,
Знаю, як слова дитячi ранять.
Знаю що таке "немае хлiба"...
Не вiдштовхую дитячу память.
Як ти каторжно робила в полi,
День при днi, роками, все для нас.
Як нелегко- по вдовинiй долi,
Кожного пiдняла у свiй час.
Ти прости нам, мамочко, матусе...,
Що нiхто з нас не казав слова.
Час прийшов, i нас примусив...
Попросити; ти прости нас, Ма...