Чуєш, тише моя, я десь поруч,
Наче струмом, наче блискавкою вражає щомиті,
Руки розкинуті, розгорнута душа, власноруч
Я хапатимусь за це повітря...
Я падаю, падаю, бачиш,
Ледве торкаючись долоней, що ніжніші за оксамит,
Тіло тремтить, я сповідаюсь. Реальністю станеш,
Я в очах твоїх бачу казковий свій світ...
Як же довго ішов до тебе,
Руки в темряві навмання викинувши вперед...
Найважчим з усього було пережити без тебе середу,
Щоб горло не обпікав фернет...
Найвищим, за зорі лунає твій голос,
Я лежу на підлозі, тихо-тихо наче мене не існує...
Біля ніг моїх влаштувався могутній безликий Хронос,
Що одвічно всесвітом мандрує...