Олесь Гарун
Дівчинонько, серця свого не тривож,
Надії не пести і туги не множ,
З тобою побратися волі нема, –
Бо я вже заручений, навіть з трьома:
Вітчизна – я нею в неволі живу,
У сні її бачу, немов наяву,
За нею сумую, журюся одно,
Бо щиро кохаю її вже давно.
А друга – то мати. Як світ цей спізнав,
І голос мій вперше в ту мить пролунав,
«Синочку мій любий!» – вітала вона,
І посмішка в погляді грала сумна.
Про третю скажу я тобі, що вона
Така на усім білім світі одна,
Крізь ґрати неволі казала «люблю»,
Хіба ж я з тобою її поділю?
Облиш те кохання, голубко, і край!
Із іншим, дівчинонько, щастя шукай,
Ти ласки і серця не трать задарма,
Бо я вже заручений, навіть з трьома.
(переклад з білоруської – Любов Цай)
***
Оригінал:
Алесь Гарунь
Дзяўчыначка-сэрца, сябе не трывож,
Ня песьці надзеі і жалю ня множ.
З табою пабрацца мне волі няма, –
Даўно заручыўся я ўжо са трыма:
Айчызна, – я ёй у няволі жыву,
Штоноч яе бачу, маўляў, наяву,
За ёю сумую, журуся адно,
Бо шчырым каханьнем зьвязаўся даўно.
Другая: матуля. Радзіўся калі
I голас мой першы падаў на зямлі,
Замучаны твар усьміхнуўся яе:
«Сыночак мой любы», – вітала мяне.
Аб трэцьцяй, дзяўчынка, скажу, што яна,
Другое ня знойдзеш – на сьвеце адна:
За краты няволі паслала «люблю»,
Дык хіба ж з табою яе падзялю?
Пакінь жа, галубка, з каханьнем сваім!
Шукай сабе шчасьця за кім за другім;
Пяшчоты, залёты ня траць ззадарма,
Даўно заручыўся я ўжо са трыма.