Просто магія це така повсякденна штука, а тому малопомітна.
Стукає у вікно синиця дзьобиком своїм маленьким.
Над хатою пролітає бусол той,
що в дитинстві був журавлем.
Коники скрекотять у високій траві біля тину.
І все це - знаки, яких мало хто розуміє.
Бо життя котиться без упину, підіймаючи хвилю все вище і вище.
І лише одинокі якісь серфінґісти
мають сміливість піднятися на її гребінь.
А я сиджу, притуливши лоба до шибки і чекаю коли дощ піде.
Грім загремить, блискавка вдаре у вербу стару.
Перші важкі упадуть краплі.
А далі: стіна напівпрозора - падає з неба вода.
Диво! Дивлюсь зачаровано,
як вона полоще листя, пригинає траву.
Під лопухом прихистилось курча і пищить,
змокле вже все, але бігти в повітку боїться
і правильно робить.
А тут біля мене спить котеня,
маленький господар Світу Цього.
Ми тут у гостях, котячі знають про це,
а тому дозволяють собі служити.
Це також повсякденна магія:
гладити за шерсточкою кота,
засинати під його муркотіння,
чути крізь сон,
як він пройшовся своїми м'якенькими підошовками
тобі по спині і вистрибнув через кватирку у росяну траву
і кумедно обтріпує лапки свої промоклі.
Просто магія це і є наше життя:
маленьке, як котенятко чи велике як кит.
Чуєш як воно бавиться, як з глибини
піснею моря нас вабить, як з неба гремить:
там за хмарами літає Дракон,
просто ми його рідко бачимо...