Л. Костенко. Старушечка идёт по той дороге...

Лариса Геращенко
Лина Костенко, украинская поэтесса

(перевод посвящаю памяти моей мамы)

Старушечка идёт по той дороге.
Идет всегда. Недавно. И давно.
Остановилась вдруг. Болят, наверно, ноги.
Было здоровье. Где теперь оно?

И вновь идёт. Исчезла за деревьями.
Рассвет снежком тропинку притрусил.
Куда же ты идешь? Я жду тебя. Наверно
Еще горит фонарь. Никто не погасил.

Моя бабусенька. Моя вторая мама!
Хоть след, хоть тень, хоть образ свой оставь!
Какими же скажу тебе словами,
Что ты во мне, как боль огромных ран.

Земля ведь без тебя ни стебелька не родит,
И молодёжь ума не наберёт.
Куда же ты идешь? Твоя наливка бродит,
И семя с узелков не прорастет.

Ну, космос, ну, компьютер, нуклеиды,
А сказки те, то слово, те сады? –
И так – по малой крошке – Украина
С тобой уходит… Господи, спаси!

Хоть оглянись! Побудь еще немножко.
Ещё есть время. Поздно, но ведь есть!
Вернись домой с той беленькой дорожки.
Вот наш порожек, он как прежде – здесь!

Ты не заходишь. Умерла давно ты.
Тогда был май, сейчас уже зима.
Зашла бы, что ли,.. вытерла мне слёзы,
А то ушла… Надолго... Навсегда...

Тихонечко идет чья-то бабуся
дорогой дальней под названием «Зима»…
В окно смотрю… Сквозь слезы улыбнусь я,
А думать хочется, что,может быть, моя…

Июнь, 2014г
-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-
(оригінал)

Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров’я. Де тепер воно?

І знов іде. Зникає за деревами.
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар – ніхто не погасив.

Моя бабусю. Старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш?

Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить
і насіннЯ у вузликах лежать!

Ну, космос, ну, комп’ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади –
і та по крихті, крихті Україна
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, невже не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мої втерла
А то пішла, й нема тебе, й нема…

Старесенька іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна як її ім’я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.
-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=

На фото моя мамочка= май,2004г.)
1916- 2008гг))