Все просто так – хомут на шию,
Скотина ти – тягни ярмо.
Когось - в Європу, нас - в Росію,
В Росії ми існуємО.
Без палки, правда, і без клітки.
Без дому - точно. Без рідні.
Важкі ж то, люди, заробітки
На цій триклятій чужині.
Всі сили з’їсть і вип’є соки,
І зробить з вільного раба,
Тому так плаче карооке
Дівча – надломлена верба.
Не топче вранці рути – м’яти,
Не колисає немовля,
Повією судилось стати…
О ти, Українська Земля!
Дочку навіщо гониш з хати
Від батька, матері, сім’ї?
Прекрасним тілом торгувати
Це ти примушуєш її.
Я кинув сам себе за грати,
Страждаю так, аж стигне кров,
Мов пса й мене погнали з хати,
Щоб щастя я в світах знайшов.
А щастя цвітом облетіло
З давно вже проданих вишень,
Зів’яло щастя, почорніло
Хомут на всіх зоставсь лишень.
Все просто так – хомут на шиї,
Тягніть, добродії, ярмо.
Хтось - у Європі, ми - в Росії
Не вмерли ще. ІснуємО.
Москва 2004