Серед цього гидкого безладу,
Який мама зрівняла з борделем.
Я дорослими очима,
З несмаком.
Заважаю собі у дзеркалі.
І десь поряд з Брюсселем,
Я згадую ті чарівні дитячі ночі.
Привидів,
Сумні голоси,
Занедбані села.
Довге волосся.
Це так жіночно.
Або як в теплі травневі ранки.
Ми бавились на дворі та зривали квіти.
Обіймаючись,
Стрічали разом всі світанки.
Заплющували очі.
При поривах вітру.
Тонучи в пелюстках ромашок.
З огидою дивлячись на материнство.
Засуджуючи віру монашок,
Згадую таке рідне й далеке дитинство.