У кожного в житті своя стежина,
Ти її обрати мусиш сам,
Щоб вогонь, розпалений з дитинства,
Пронести наперекір рокам.
Дехто мріє бути депутатом,
Хтось з дитинства марить про кіно,
А комусь і педагогом стати
З самого народження дано.
Ким дано, чому дано не знаєш.
І не полишає відчуття…
Просто кожне серце обирає
Шлях, яким ітимеш все життя.
Так і я з дитинства пам’ятаю,
Як щодня, вмостившись на пеньок,
Під старою грушею навчаю
Подружок, сестричку і ляльок.
Їх учу як літери писати,
Хоч сама ще вивчила не всі),
Переповідаю їм завзято
Розповіді давнішніх часів.
Ті, які ще змалечку завчила,
Як ходила з батьком по гриби,
Ті, в яких мене він що є сили,
Батьківщину закликав любить.
Давній Іскоростень, Коростень сучасний,
Овруч і житомирські ліси,
Край поліський древній і прекрасний,
Землі дивовижної краси.
Там, серед лісів й гранітних кряжів,
В перший клас матуся повела.
І серед незвіданих пейзажів
Я шкільне життя розпочала.
Вчилася старанно і сумлінно,
Гризла нелегких наук граніт,
Всі предмети знала на відмінно,
Мріяла побачити весь світ.
Вісім класів школи закінчила,
І, не сумніваючись на мить,
Я у Коростишів поступила,
Щоби мрію давнюю здійснить.
Ще з прадавніх літ зазнала горя
Рідна серцю батьківська земля,
Тут колись давно княгиня Ольга
Спопеляла селища древлян.
І моє дитинство безтурботне,
Рідна хата й ниви за селом
Вкрилися Чорнобиля скорботним,
Темним і безжалісним крилом.
Тож батькам нічого не лишалось,
Й довелося нам без зайвих слів
У дорогу дальню вирушати
До південних сонячних степів.
Там мене зустріла Токарівка,
Щирі люди, ніжні почуття
І нова, незвідана сторінка
Юного яскравого життя.
Я перевелась до Берислава,
Вчилася старанно, залюбки.
Промайнули швидко і цікаво
Юності студентської роки.
А коли училище скінчила
І до рук отримала диплом,
Я одразу майже поступила
На роботу вчителем в село.
Школа прийняла мене привітно,
Вир життя нового закрутив,
Й молоденьку вчительку тендітну
Запросили в дружній колектив.
І розпочалися дні робочі,
Перші кроки, острах перший зник…
І уже свій п’ятий клас охоче
Зустрічаю я як класний керівник.
Перші учні, перші перемоги,
І, звичайно, перші помилки,
І нові незвідані дороги,
Й дні, які сплітались у роки.
Заміж вийшла, народила сина,
Дві освіти вищі здобула…
Двадцять років стажу за плечима.
Непомітно молодість спливла.
Й на порозі зрілості людської,
Мудрості пізнавши від людей,
Розум, як колись, не зна спокою
І постійно кличе до дітей.
Як від того серцю не радіти,
Коли щойно пролуна дзвінок,
Бачиш, як розумні й щирі діти
З посмішкою йдуть на твій урок.
Ти тоді нарешті розумієш,
Що живеш на світі недарма.
Проросте добром усе, що ти посієш.
Без дітей - учителя нема!
І хоча вже майже двадцять років
Кожен день, неначе в перший раз,
Залишивши за дверима спокій,
Я заходжу знов до себе в клас.
Знаю я, що там мене чекають,
І від того радісно стає.
Я тоді душею відчуваю,
Вчити – це покликання моє!
Бо завдання вчителя - зуміти
Зерна знань, вкладаючи в серця,
Із дитини кожної зліпити
Справжнього маленького творця.
Іскра пізнання, щоб не погасла,
В чистих юних душах дітвори,
Щоб навік закарбувалось гасло:
«Розумій! Навчайся! І твори!»