Антонич Богдан-Ігор
(1909 - 1937)
НАД ВОДОЮ
На березі білі берези напнуті, мов струни.
День вітром по них потягає, неначе смичком,
і шепотом падає в хвилі, як зерно до клуні.
Ріка обіймає цей шум, мов раменами, дном.
На плесі являються піни білясті бруньки,
розхлюпані бризкають, спір між собою завівши.
На березі там я берези пень гладжу липкий
і кидаю сам до води свої мрії та вірші.
_______
НАД ВОДОЙ
Натянуты белые струны берез,
Над водою...
День своим ветром играет,
по ним, как смычком,
И шепотом падает в волны,
зерном совершенства,
Река обнимает сей шум
Как-будто своими плечами,
извилистым дном.
На отмели пены вершки,
своей белой мощью,
так хлещут...
в споре извечном себя
исплескав.
На береге там я пенёк глажу
липкий,
Бросаю в водицу все грёзы свои,
и стихи...