Просто літак. Дивний такий металевий птах. Повно людей у нього напхалося і всі для чогось кудись летять. Хтось нервується, хтось у вікно дивиться, хтось просто спить, як мале дитя. Усі долетять, ніхто нікуди не дінеться. Треба довіриться. Капітанові. Кому ж іще…
Не хочеш літати – пересувайся пішки. Не хочеш ходити – сиднем сиди або пливи. В світі є місце для всіх і для всього: для нелюдів і вар’ятів, для простаків, мудрагелів, янголів, для літаків, повітряних куль, кораблів, ніг. У світі є місце для безлічі світів.
Ми часто товчемося не в своєму світі. Сідаємо не на той рейс. Боїмося зробити крок. Не довіряєм собі і потокам: повітря, води, думок. Тому не вміємо ні плавати, ні говорити. І страшенно боїмося думати самотужки. І віддаємо свиням свої хліби.
Не хочеться моралізувати. Ще менше навчати. Хочеться просто літати навіть на фанерному аероплані чи на гойдалці на крайняк…
м. Ірпінь 17.06.2014 16:16
© Валентин Лученко, 2014