Ти пам'ятаєш, як було се,
Як ми зустрілись, мабуть, вперше...
Сором'язлива і красива -
Але ти зараз іще краще.
Як довго говорили ми
Про те, що серце хвилювало,
Як розу я тобі подарував -
І як те сонце засяяло.
Часи минають, з ними грає мода,
По-різному все може бути в нас.
Але спитай, чи модою керувались
Ті люди, завдяки яким ми є в цей час.
Ті люди, про яких говорять "предки"...
Вся сила роду пізнається через них,
Їх мало знати, їх читати треба,
Як прочитала ти півсотні мудрих книг.
Тобі пишу це, щоб читаючи,
Згадала ти мене хоча би раз,
Щоб твою душу наповнити любов'ю,
Щоб ми писали наш життя розказ...
Вова Сонцев, спеціально з Вашингтону, 13/02/2014
(за Київським часом)