Край лісу квітне молода калина,
Від коренів веде свої роки,
А далі, височіє тополина,
Навкруг ростуть тополі-діточки.
А де ж моє згубилося коріння?
Які переплітались в нім роди?
І може, йдуть в нім корінці родинні
Від Чураївни, чи Сковороди?
Хотілось корінці всі відновити,
Та де там! В потрясіннях і громах
Порвались корінці, зламались віти,
А пам’ять помутив репресій страх.
Зростали покоління, як щириці,
Без роду і без племені жили,
Родинного коріння таємниці
Безповоротньо в вічність відійшли.
Чому? Чому?!
Болючий знак питання,
Як мертвий корч спливає по ріці,
І я збираю спогади туманні
З іще живих родинних корінців.
В рубіни нарядилася калина,
В тополі листя золотом горить.
Добуту правду про свою родину,
Онукам передам.
Як заповіт.