Забувай колишній...
Чом тобі не йметься
канути у прірві
зболеного серця?
З помсти не крутила
горе-ляльку Вуду,
не колола очі
тим, хто марно судить.
Оминала річки
кам'яні пороги,
наковтавшись мулу,
попри застороги.
Гоїла судини...
Згадки, ніби скельця,
ріжуть по живому,
як їм заманеться.
А повіки стулиш,
яблунева злива
оповиє небо.
Вільна та щаслива
Птахою я лину
на п'янку леваду.
Ще червона рута,
ще не чорна зрада.
Та розлука студить
почуття медові.
Бач, душа заклякла
на хресті любові.
Лебедині крила
в копанці глибокій…
А ти знову лестиш,
що я ще нівроку.
Перевод Дефонтер
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=45851&poem=135102
Забывай, мой бывший...
Что тебе неймется!
Ты давно не слышишь,
как сердечко бьется...
С мести не вязала
горе-куклу Вуду.
Кто судил, я знала,
но судить не буду.
Реки обходила,
каменные скаты.
Наглоталась ила,
понесла утраты.
Раны не прикрыты...
Память - как стекольца -
из былых событий
нарезает кольца:
Лишь сомкну глаза я,-
яблоневый ливень
вдруг прольется. Знаю,
нет меня счастливей.
Птицей пролетаю,
не боюсь я плена.
Рута расцветает -
не черна измена.
Нам казалось, было
нечего бояться.
Глядь,- любовь остыла,
стоило расстаться.
Лучше сладкой лести
правда, пусть худая.
Так не пой мне песни,
будто хоть куда я.