Ми сиділи на пристані
Та дивилися, як хвилі розхристані
За вітром співали пісні про забуті надії.
Я, одягнута в джинси потерті,
Малювала на старому мольберті
Свої найпотаємніші мрії.
Ми ловили губами подих свободи,
Ми були окремою цивілізацією, маленьким народом.
Він грів мої холодні пальці у своїх гарячих руках.
Його губи мали терпкий присмак шоколаду,
А голос був п’янким, неначе піна колада.
Я карбувала кожен момент поряд з ним в своїх думках.
Засинаючи в його обіймах, дивилася, як хвилюється море
Ніхто з нас не думав, що ця мить закінчиться зовсім скоро.
І все стане просто прекрасним сном, нерозказаною казкою.
Ми відкрили одне одному в країну гармонії вікно,
Все відбувалося, неначе в красивому кіно.
Де світ огортав нас турботою й ласкою.
….А десь там, на другому кінці планети,
Куди навіть нереально купити білети,
Де неможливо побачити готелі з туристами.
Туди-сюди снують стурбовані люди,
Котрі теж в душі хочуть почути:
«Я кохаю тебе.
Та чекаю.
На пристані…..»
16,06,2014р.