Просто миля за милею. Хвиля за хвилею. Неквапно, ніби п'єш коштовний коньяк. Твій каяк двомісний ріже озеро, як ніж тісто. Котяться баранці білі від носа, залишаються бульбашки від весла...
А на небі такім синім ні хмарини немає, ні літака. І так хочеться плакать нині, бо сідає сонце на спину он того дракона, на якому клени вже геть червоні все ще не сплять, все ще ростуть...
Я приплину до бережка. Припну до верби човна, а весельце візьму з собою і піду в ту хатину, де пічка завжди тепла, бо червоно вуглики тліють і синє полум'я спалахне і гасне.
Ти спитаєш до чого усе це пишу, що кодую звуками ще_не_вмерлої_мови, ЩО сказати цим хоче Автор. Якщо щиро, я й сам не знаю. Просто миля за милею, хвиля за хвилею розчиняюся в світі, розчиняю дверцята куди_ще_не_знаю...