Великі лайнери і криголами,
Флот річковий і човники малі,
В житті долають шторми і цунамі,
Під старість курс тримають до землі.
Вони собі шукають пристань тиху,
Щоб відпочити, сили відновить,
Де не спіткає їх зненацька лихо,
Де тиша навкруги, і вітер спить.
Але той спокій в снах лише їм сниться
Вирує в тихій гавані життя,
Там шум і гвалт, розбурхана водиця,
І чути близько вітру завиття,
Гуркоче грім і рветься навпіл небо
Розкраяне багнетом блискавиць,
І на сусідів теж зважати треба,
Бо війни починаються з дрібниць.
Зимою крига розставляє пастки,
Стискає — дихать, жити не дає.
Живеш — то марно спокою шукати,
Пливи у простір, доки сила є.
Життя — це течія. Це шлях тернистий.
Це боротьба, не райська благодать.
А ті, що відшукали тиху пристань,
Мабуть, що не живуть, а просто сплять.