Вони говорять до тебе пошепки
Їх кроки не почуть нікому
Вони злітаються на підвіконня
Твого самотнього балкону.
І як би ти не намагався
Не можеш ніяк уникнути
Твоїх нав'язливих думок
Немає куди від них іти.
І ти збираєш усіх своїх друзів
Збираєш слова до купи
Збираєшся врешті з думками
Ти хочеш сам це почути.
Ти хочеш очистити розум
Сказати все правильно, вірно
Щоб більше не турбували
Думки ночами надмірно.
Та знов у словах цей безлад
Даремні усі намагання
І ось знов стоїш порожній
І друг залишає останній.
Бо ж кожного разу набридло
Йому твою тишу слухати
"Можливо наступного разу"
У розпачі крикнеш йому ти.
А сам розумієш, що вічно будеш
У власних думок полоні
І що розумітиме тебе
Лиш тиша нічна на балконі.