В густих туманах, нині, заблукала,
Тікаючи від нездійсненних мрій...
До божевілля, до нестям кохала,
Та...надломив ти щось в душі моїй...
В чеканні прірва привідкрила пащу
І від бажання - в захваті тремтить...
Я маю йти...Мабуть, так буде краще...
Навіщо камінь у душі носить?
Я маю йти...в той край де пахне м"ята,
Де ноги заплітають спориші...
Тебе кохала...та...була розп"ята...
Дай, Господи, воскреснути душі...