десять хвилин на розмову дорогою до зупинки
липневого неба раптово прорваний водогін
і дощ-гребінець сміється, розчісуючи будинки
а я шепочу «побачимось» вітрові навздогін
щодо ідей та планів, не хочеться навіть фільмів
учора я додивилась улюблений серіал
сьогодні ж мені наснився той, що давно покинув
в іншому – літо як літо, загублене назагал
вітер давно поїхав, тож я розмовляю з небом
зануреним у калюжі, як човен чи поплавець
«побачимось» – не прощання, розлуки мені не треба
«побачимось» – це надії запас невеличкий весь
і дощ обрамляє вікна вигадливим мерехтінням
«надвечір можливе диво» – мантра для поетес
я відпустила вітер, як розлучилась з тінню
і нині вона блукає (гадаю, щаслива) десь
08.07.14