О, сивочолий Київ град!
Поглянь ти с пагорбів високих,
Як там в долинах та осоках
Живе народ, чи є там лад?
Русі всієї град престольний,
Взірець ти правди, не брехні.
Тобою справді всі довольні?
Чи не палає хто в війні?
Чи по закону ті вчиняють,
Хто вдерся до твоїх палат?
Від імені твого волають,
Але чи є в країні лад?
Хіба не чути людські сльози,
Не рве душі жіночий плач,
Коли у тебе на порозі
Стоїть з сокирою палач?
Народ лишили наш покою
І під ногами хитка “твердь”.
Снаряди, міни, інша зброя
Несе своїм же людям смерть.
Смерть спинить вік загиблим людям,
Їх вкриє з вибуху земля.
І назавжди єдині будуть
Матуся, вкривша немовля.
Дружини, матері, бабусі,
Ті, хто ненавидять війну.
Одержати, в відчаї мусять,
Замість живих лише труну.
Ти, Києве, віками славний,
Навколо себе озирнись.
Державний, стольний, православний
Благаю, Київ, схаменись!