Просто дракони сьогодні покірні.
Паперові_червоні полинули в синє небо.
Ми не голодні та не замерзлі
дрімаємо поруч моря
у полотняних шезлонгах.
Чуєм спросоння як хвилі піну
лишають серед піску і гальки.
Як вони лижуть борти чайки,
як клекотять оддалік мартини...
Море завжди море: було_є_буде.
Дракони ж міняють шкіру,
але також зостаються собою.
Лиш ми такі мінливі,
ні на кого в світі цьому не схожі:
сьогодні ми - море і хвилі,
а завтра камінь_трава_дерева.
Що буде потім не знаю.
У що там той пазл складеться.
З яких космічних частинок,
хвиль_коливань_вібрацій
зітчуть наші Боги серця
для наших майбутніх драконів
на іншій якійсь планеті...