Лина Костенко, украинская поэтесса
(вольный перевод)
Стояла груша, зеленел лесочек.
Синело небо, плыли облака.
Звенела груша тонким голосочком,
как-будто в детство давнее звала.
Мы долго с нею в поле говорили,
не слыша даже грохота дорог.
Мои тяжело-каменные гири
старый Сизиф тем временем стерег.
Стояли мы, как две подруги рядом.
Друг дружке раскрывая тайны все.
Она боялась осени прохладной,
а я боялась шумной суеты..
Вдвоем мы долго слушали кукушку.
А тучи шли, будто нездешний дым.
Сизиф курил любимую им трубку,
Хотел он быть, как прежде, молодым.
Июль, 2014г.
-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=
(оригінал)
Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.
Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркому доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
Старий Сізіф тим часом постеріг.
Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.
Удвух із нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.
************************************