Просто я малюю пензликом уявним. Просто так, нікого не спитавши. Неба й річки взявши акварелі, долучаю трішки туші: переярків, байраків і лісу...
З часом відчуваю як у пучках б'ється пташка. Серце? Ні. То, либонь, solar plexus проводжає родича свого за обрій.
Я малюю, бо в мені він світить. Наш Ярило, Ра і ще сто тисяч імен.
Ми живі допоки сонцем дишем, доки любимо, малюєм, пишем. Хто фарбАми, хто словами, хто смичком чи просто поцілунком...
Ми - живі. Насправді, це - велика сила...