Чом не прийшов ти, як було мені погано?
Чом моє серце, ніби навпіл батогом
Ти розтрощив? А я тебе чекала…
Сиділа до світання під вікном.
Співала пісню, хустку вишивала.
Як завжди, чорний хрест – то туги слід.
Червоною стежинкою вкривала
Свою журбу, ховала поміж квіт.
А зорі згасли. Місяць краєм неба
Скотився в річку срібним ланцюжком.
Не дочекалась… А тепер – не треба!
Минуло все. Та й було лише сном!