Молодість – це свято
Нескінченних мрій,
Але я все втратив
І нема надій,
Що колишня радість повернеться знов,
Не існує світу де живе любов.
Сам собі відмовив
В радощях життя,
Та кажу вам знову –
Вирішив так я!
Назавжди зі мною буде супокій,
Він на цьому світі рідний батько мій!
Мій терпець урвався,
Щезла враз журба,
Біль у небо знявся,
Разом з ним душа.
Чорна спрага зараз замість той душі,
Мозок мій сумує, плаче у тиші.
Майже як те поле
Квітне навесні
Пахощами волі,
Але бур»яни
Забирають силу на подальший ріст
І немає змоги звідти вирватись.
Де душа? Де мозок?
Все я загубив.
Не вірші, а проза,
Щастя власне вбив
То чого ж ти плачешь? – кажешь ти. Чого?
Бо немає в мене більше нікого.
1999