твоя посмішка як сяйво вечірньої луни
ліхтар вкінці тунелю
на жаль світло пада не мені
но Станіславський каже "Я не верю"
Плането мОя, Ви дрімучий, хвойний ліс
в лісах чиїх ніколи я не побуваю
я уявляю вечір, ти да я, та чорноморський бриз
на жаль помре як народилось це в уяві.
За таких як, Ви, Плането,
вмирали сотнями в дуелях
десятки тисяч вам присвячено пісень
За таку як Ви, Плането,
я б теж помер би у дуелі
та написав би декілька пісень
Шкода, що прочитавши це
ти не дізнаєшся що це про тебе
і не згадаешь більше ти цього вірша
і я тебе забуду бо так треба
мабуть це називається - життя.