Зів'ялі квіти викидають,
Мов бруд, мов непотрібний хлам.
Ні в жаль, ні в тугу не впадають.
Усюди так, шкода всім нам.
А як вони колись буяли!
Життю раділи між травой.
Зірвали їх - вони прив'яли
Та й похилились головой.
Поки росли - вони раділи
Та спілкувались між собой.
Cловами ніжно шепотіли,
Схилялись одна до одной.
І вітерець до них шепоче,
Пелюстки торкне, то бутон.
То дме що, навіть, їх лоскоче.
Вони схилялися охоче,
Він діяв, як хамелеон.
Вони зростали, розквітали.
Природа вища то краса!
Комахи різні прилітали-
І джиміль, і бджілка, і оса.
Всім добре, бо то є природьно-
Комахи, квіти, вітерець.
Та сумно, бо як раз сьогодні
Зірвали їх - красі кінець.
Вони ще потужки чіплялись,
Щоб красоти трималась мить.
Пелюстки щиро розкривались,
Останнім разом намагались
Повітря з сонцем ухопить!
...Хтось встиг освідчитись в коханні,
Подаруваши квіт букет.
І пахли квіти як в останне
І розпускались, в намаганні,
Краси залишити секрет.
...Зів'ялі квіти викидають,
Лишивши їх на самоту.
Я, так вважаю, не всі знають
Яку згубили красоту.
Слова якісь казать даремно,
Вони в повітрі пролунають.
Одне я знаю достеменно:
Зів'ялі квіти викидають...
20.06.09г.